пʼятниця, 22 липня 2011 р.

Джерело святої Анни


Якщо ви були в паломництві до Почаївської лаври, помолилися біля місця, де ступала нога Богородиці, випили цілющої води, що тече зі стопи Її, приложилися до чудотворної Почаївської ікони, до мощей преподобного Іова Почаївського, то все ж не поспішайте завершувати свою духовну подорож. Місцеві жителі обов'язково порадять вам відвідати ще одне святе місце, розташоване за кільканадцять кілометрів від Почаєва. Йдеться про цілющі джерела праведної Анни, що пробилися з-під землі. Тут зцілюються недужі і відновлюють в душах спокій і мир християни.

За святим переказом, тут з'явилася ікона св. праведної Анни, котру першими помітили діти-пастушки. Невдовзі все село дізналося про чудо і зібрадася на місці появи образу. Ікона урочистою ходою була перенесена до храму. Проте на наступний день її там не виявилось: вона повернулася на місце появи. Люди подумали, що, можливо, образу не було виявлено належних почестей, селяни вдруге, уже зі священиками, відслуживши молебень, піднесли ікону до церкви. Але вранці її знову знайшли на попередньому місці. Тоді всі зрозуміли, що св. Анна сама вибрала собі подобаюче місце і не має бажання нікуди переходити.

Православні святині в усі часи притягують до себе людські серця і душі, стають центрами духовності. Щоденно, з року в рік до святих джерел св. Анни прибувають люди з околиць, з України і далеких країн світу, держав СНД, регіонів України. Народ прагне сюди, щоб щиро вклонитися святині, випити благгодатної води і обмитися нею. Чимало людей знаходять тут душевний спокій, а чимало хто приїздить відбути вдячний молебінь праведній Анні. І сьогодні тут трапляються чудеса зцілення від святої води.

середа, 20 липня 2011 р.

Русилів


Руси́лів — село у Бучацькому районі Тернопільської області.Центр сільради. Розташ. на пр. березі р. Стрипа, за 20 км від райцентру і 23 км від найближчої залізничної ст. Бучач. Населення 304 особи (2007).


Не так часто на сайті з'являютимуться пам'ятки не стільки архітектури, скільки природи. Йду попри всі правила і розказую про чарівне, заховане в глибокому лісі місце, де навіть метелики нелякані людиною. Вони кружляють над тобою, а іноді присідають на сусідню квітку і запросто позують протягом хвилини-другої. Їм зовсім не страшно, що зараз ти з якогось дива почнеш їх лапати чи вбивати. Природа тут така, якою вона мусить бути: справжня та автентична. Про те, що людство все таки існує, нагадують нечасті скелети консервних банок та незнищальні пластикові пляшки.
І більше - нічого.
Знали б ви, як тут тихо. Сокіл, що, поспівуючи, виписує круги в розпеченому до +40 градусів за Цельсієм небі, здається, десь зовсім поруч. Насправді до нього - з кілометр, не менше. Просто тут немає ані машин, ані приймачів, ані телевізорів. Потрібно набратися сили - вам сюди.

Кажуть, назва села якось пов'язано з назвою моєї держави віки тому. Русь, так-так. Та ще й не просто руси тут жили, а русичі войовничі. Чи, принаймні, мисливці. Бо ж - "лов!" Щось ловили. Якщо в слов'янські часи ліси тут були такі ж густі, як зараз (а чому їм і не бути такими?), це й не дивно. Хоча польським вченим ця назва теж гарну службу служить: не позбавлена логіки версія про те, що якщо село назвали на честь національної приналежності його жителів, це свідчить про те, що в інших селах жили представники ІНШИХ національностей, зовсім не русини. Тоді хто? Поляки? Нехай вчені розбираються.

субота, 19 лютого 2011 р.